Блог учителя правознавства

Всесвітній  день  боротьби  зі  СНІДом

Одного вечора хлопчина був сумний,

Життя так склалось: він усім чужий.

У нього СНІД і сил нема так жити,

Бо своє горе ні з ким розділити.

Пішли від нього друзі й дівчина кохана.

Він сам - в душі його велика рана...

Та що йому робити? Здається виходу нема.

Уже в житті отримав він сповна.

І розпач переповнює його легені,

Зникають з голови останні мрії нездійсненні,

Та ось дзвінок перериває всі думки:

"Привіт. Пробач, ми ж друзі все-таки,

Не можу я тебе в біді лишити...

Ми можемо зустрітися, поговорити?"

І знову у душі надія й очі сяють,

Бо справжні друзі не зникають.

Бо, якщо віра є, то вдача буде!

Бо Бог всіх бачить і ні про кого не забуде!

Бо у житті у кожного буває щастя!

Якщо є друзі, то все інше вдасться!

                    

Всесвітній  день  боротьби  зі  СНІДом вперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи  Всесвітньої організації охорони здоров'я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.  Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно.

В історії земної цивілізації, яка багата на різні катастрофи й катаклізми, знайдеться не багато подій, що, подібно СНІДу, здатні були сколихнути все людство, вселивши в нього жах перед цією хворобою.

СНІД – (Синдром набутого імунодефіциту) – сукупна назва уражень, що відбуваються на III-IV клінічних стадіях інфекції, яку спричинює вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Загальноприйнятою назвою хвороби на сьогодні є ВІЛ-інфекція. ВІЛ уражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму різним ВІЛ-асоційованим захворюванням.

СНІД передається статевим шляхом, а також через кров і материнське молоко. Він не передається повітряно-крапельним шляхом, через рукостискання, побутовим шляхом, при укусах кровосисних комах.

Офіційним  символом  боротьби  зі  СНІДом  стала  червона  стрічка,  запропонована  американським  художником  Френком  Муром  у  1991 р.

Уперше захворювання на СНІД (синдром набутого імунного дефіциту) було виявлено в 1980 році в Нью-Йорку і Каліфорнії серед гомосексуалістів і наркоманів, що використовують внутрішньовенне введення наркотиків. Через кілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично всіх країн. До 1996 року у світі налічувалося вже більше 21 млн. інфікованих. В даний час ця цифра зросла майже вдвічі. 

Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – звернути увагу  суспільства  на цю проблему. За даними ООН, поширення епідемії  СНІДу у світі в цілому сповільнилися. Прикро, але  в нашій  державі  з  кожним роком зростає кількість випадків зараження ВІЛ-інфекцією, яка призводить до розвитку СНІДу. В Україні станом на початок 2015 року мешкає майже 218 000 людей віком від 15 років і старше, які живуть з ВІЛ, що становить 0,58% від чисельності населення цієї вікової категорії. За даними офіційної статистики, станом на 1 грудня 2015 р. під медичним наглядом у закладах служби профілактики та боротьби зі СНІДом перебуває 131 268 громадян України.

Сьогодні  Україна  посідає  2 місце  в  Європі  і  5 – у  світі  за  темпами  поширення  імунодефіциту  людини.  Щодня в Україні реєструється 48 випадків захворювання ВІЛ-інфекцією. Також в Україні зростає кількість ВІЛ-інфікованих жінок.   Тому  важливо,  щоб  держава  (виконуючи  статтю 3  Конституції  України)  всебічно  надавала  допомогу  і  підтримку  людям,  яких  „взяла  в  лещата”  ця  тяжка  невиліковна  хвороба.  На  жаль, державна  політика  у  цьому  питанні  виглядає  як  мильна  бульбашка :  скільки  не  обіцяють  і  переконують,  що  роблять  усе  необхідне,  а  результат  той  самий – провальні  тендери,  „сумнівні”  закупщики,  і  в  кінці  чиїсь  загублені  життя.

З  метою  профілактики  хвороби  та  допомоги  хворим  було  створено  кілька  благодійних  фондів,  найвідоміший  з  яких – фонд  „АНТИСНІД”  Олени  Пінчук.

   Крик  ненародженої  душі

Матусю, матінко рідненька! 

О, Богом дана мені ненька! 

Чому позбутись захотіла 

Мого малесенького тіла? 

Я навіть ще не встиг нічого: 

Пізнати доброго і злого, 

Повітря носиком вдихнути, 

А вушками почути стукіт. 

Я сонечка не бачив досі! 

І ніжки не торкались босі 

Роси холодної у травах. 

Не бачив неба у загравах… 

Ти відібрала в мене змогу 

Обрати у житті дорогу. 

Не народився. Я не встиг. 

І ти не чула тихий крик. 

Все через тебе, рідна мати, 

Яка потрапила за грати. 

А далі – голка, ЛСД, 

І жовті плями де-не-де. 

Лікарня, де довкола хворі 

Зітхають і сумують в горі. 

Здала на перевірку кров – 

Й відразу втратила любов. 

Не народився. Я не зміг, 

А ти взяла на себе гріх – 

Позбулася мене, малого, 

Вже хворого, але ж живого! 

Ти – інфікована, і я. 

Але ж, матусю, ми сім’я! 

Хоч ти «на голці», все одно – 

Я б грав з тобою в доміно, 

Я б слухав музику з тобою 

І равликів шукав весною. 

Та ти забрала цю можливість 

І втратила усю сміливість. 

Аборт – єдиний порятунок? 

Життя – то Бога подарунок! 

Не мала права відбирати 

Ти шансу знову все почати. 

ВІЛ-інфікованою, мати, 

Ти не повинна була стати! 

Чому не піклувалась, ненько, 

Про мене, про дитя маленьке? 

Хотів я жити, але – ні. 

Життя забрали лікарі. 

А ти, жорстока, дала згоду. 

Продовження не буде роду… 

Я б інфікованим зростав, 

Тобі малюнки малював 

Про наше світле майбуття. 

Але тепер я – лиш сміття. 

Дала б ти шанс мені єдиний, 

Я б показав усій країні, 

Що ВІЛ-інфекція – не вирок. 

Але довкола мене – морок.